Корсунь-Шевченківський

Історія

На території сучасного Корсуня виявлено 21 курган і залишки пізньопалеолітичної стоянки, а також поселень трипільської та черняхівської культур.

Місто заснував у 1032 році київський князь Ярослав Мудрий як частину Поросської оборонної лінії. Назва “Корсунь” могла походити від:

• візантійського міста (в слов’янській транскрипції), звідки прибули ченці, поселені на Пороссі;
• або від тюркських слів «кара» — «чорний» і «су» — «вода».

Перша письмова згадка про Корсунь датується 1169 роком.

З 1193 по 1240 рік місто було центром удільного князівства, яким керували представники роду Мономаховичів. У 1240-х роках Корсунь, ймовірно, зруйнували монголо-татари.

У 1360-х роках місто увійшло до складу Великого князівства Литовського, а після Люблінської унії 1569 року — до складу Королівства Польського в межах Речі Посполитої. У ті часи Корсунь та околиці були майже безлюдними.

8 лютого 1585 року польський король Стефан Баторій надав братам князям Вишневецьким привілей на відновлення Корсуня та дарував місту Магдебурзьке право. Того ж року було створено Корсунське староство, що охоплювало також міста Стеблів, Сахнів Міст (нинішня Сахнівка), Чигирин, Звенигородка, Сміла, Крилов, Данилова Слобода (сучасна Медведівка) та інші. Староство входило до складу Канівського повіту Київського воєводства.

20 лютого 1585 року Корсунь отримав власний герб: на червоному полі зображено натягнутий жовтий лук зі стрілою на тятиві.

У 1580-х роках місто також називали «Корсунь Черкаський». Завдяки своїй фортеці, обнесеній частоколом, Корсунь мав важливе оборонне значення і був однією з найпотужніших укріплених точок в Україні.

Корсунці активно брали участь у козацьких повстаннях кінця XVI століття під проводом Криштофа Косинського та Северина Наливайка.

Щоб запобігти підтримці корсунцями повстання Косинського, польський король Сигізмунд III 15 жовтня 1592 року підтвердив для Корсуня Магдебурзьке право. Однак на початку XVII століття між корсунським старостою Яном Даниловичем і місцевими жителями виник конфлікт, унаслідок чого сейм у 1607 році позбавив місто цього права. Це спричинило масове «покозачення» корсунців, оскільки Корсунь на той час був одним із центрів зародження українського козацтва.

У першій половині XVII століття населення Корсуня швидко зростало. Згідно з люстраціями:

• у 1616 році в місті налічувалося 1500 будинків;
• у 1622 році — вже 1830 будинків.

Того ж року король Сигізмунд III дозволив корсунським міщанам осадити місто Лисянку. Основним заняттям місцевих жителів було землеробство. Вони активно використовували свої поля, пасовища, покосові луки, пасіки, ставки та ліси.

На початку XVII століття козацтво стало панівною силою в Корсуні. У 1616 році в місті було 1300 козацьких дворів, а в 1622 році — вже 1560. У 1625 році серед перших шести козацьких реєстрових полків був і Корсунський, перша згадка про який датується 1628 роком.

Під впливом козацтва жителі Корсуня брали активну участь у козацьких повстаннях 1630-х років. У 1630 році повстанці на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом) підійшли до Корсуня, де розташувалися основні сили польських військ та реєстрових козаків. Останні почали переходити на бік повсталих. Корсунські міщани підтримали повстанців і вступили в бій із поляками, змусивши їх тимчасово залишити місто.

У 1631 році корсунським старостою став Станіслав Данилович. У 1636 році він розквартирував у місті свою гвардію, розмістивши її серед козацьких дворів, що викликало напругу серед місцевого населення. Це спричинило зростання невдоволення корсунчан польською владою. Восени 1637 року, за підтримки місцевих жителів, Корсунь тимчасово захопили повстанці під проводом Карпа Скидана — соратника Павла Бута (Павлюка).

Під час Національно-визвольної війни середини XVII століття, 26 травня 1648 року, військо гетьмана Богдана Хмельницького розгромило польську армію поблизу Корсуня. Після цієї перемоги місто стало центром Корсунського полку — однієї з найбільших військово-адміністративних одиниць в Україні.

До Корсунського полку входили: Корсунь, Стеблів, Сахнівка, Деренковець, Богуслав, Лисянка, Звенигородка, Медвін, Новий і Старий Мліїв, Ольшана, Тарасівка, Калниболото, Синиця, Капустіна Долина, Гуляй-поле та інші населені пункти.

У 1649 році Корсунський полк поділився на 19 сотень і налічував 3472 козака, а в 1654 році складався вже з 16 сотень і нараховував 5150 козаків.

Корсунь часто слугував тимчасовою резиденцією гетьмана Богдана Хмельницького, який мав тут власний будинок. У цьому місті він приймав і відправляв послів, проводив військові ради, видавав універсали та писав листи. Відомо про 16 листів, 3 універсали та 1 наказ, які Хмельницький створив у Корсуні.

30 липня 1651 року в Свято-Іллінській церкві міста Б. Хмельницький одружився з корсунською міщанкою Ганною Золотаренко.

У Корсуні проживали видатні корсунські полковники — українські державні та військові діячі:

• Григорій Нестеренко — учасник штурму фортеці Кодак на Запоріжжі у 1648 році.
• Станіслав Мрозовицький (Морозенко) — герой народної пісні «Ой Морозе, Морозенку».
• Іван Золотаренко — брат Ганни Золотаренко, командувач українськими військами в Білорусії (1654-1655 рр.).
• Григорій Гуляницький — командувач українськими військами під час розгрому московитів під Конотопом у 1658 році.

Після смерті Б. Хмельницького, 22 жовтня 1657 року, в Корсуні відбулася козацька рада, на якій гетьманом було обрано Івана Виговського.

У 1660-х роках Корсунь став важливим духовним центром України. У 1662-1664 роках ігуменом Корсунського Свято-Онуфріївського монастиря був Феодосій Углицький, пізніше канонізований як святий.

Також у монастирі в 1661-1663 роках мешкав київський митрополит Діонісій Балабан. У січні 1663 року він постриг у ченці гетьмана Юрія Хмельницького. Після смерті Балабана того ж року в Корсуні відбувся елекційний собор, де було розглянуто дві кандидатури на посаду митрополита київського: Лазаря Вінницького та Іоанна Нелюбовича-Тукальського.

У роки Смутного часу Корсунь неодноразово опинявся в центрі бойових дій між правобережними, лівобережними, польськими, татарськими та московськими військами.

На той час місто було добре укріпленою фортецею з двома лініями оборонних споруд: замком і, власне, міськими укріпленнями.

24 березня 1664 року в Корсуні за наказом польського гетьмана Стефана Чарнецького було розстріляно Івана Виговського за його антипольську діяльність.

Через постійні війни населення Корсуня неухильно скорочувалося. У 1665 році корсунські козаки на чолі з полковником Стефаном Височаном переселилися на Лівобережну Україну, що започаткувало так зване «велике переселення» корсунців на Лівобережжя. З того часу значні групи жителів Корсуня майже щороку залишали місто, оселяючись на землях лівобережних полків і переходячи на службу московському царю.

Постійний відтік населення поступово перетворював Корсунь на безлюдну пустку. Цьому сприяло й рішення козацької ради, проведеної 22 березня 1669 року в Корсуні гетьманом Петром Дорошенком, де було ухвалено перехід під владу турецького султана. Це лише посилило військові конфлікти, до яких долучилися турецькі війська.

Пік переселення корсунців припав на середину 1670-х років. Унаслідок цього впродовж 1670-1680-х років Корсунь майже повністю обезлюднів.

Один із очевидців писав про той період:

«Від Корсуня та Білої Церкви, потім на Волинь… і далі подорожуючи, бачив я багато міст і замків безлюдних, і порожні вали…, які стали притулком та житлом лише диким звірам. Фортеці ж… котрі на шляху нам у поході військовому траплялися, бачив я одні малолюдні, інші й зовсім порожні, зруйновані… бур’яном зіллям зарослі, вони вкривали в собі лише гадюк і різних гадів… Бачив я там… багато кісток людських, сухих і голих, тільки небо над ними покривало їх…».

Корсунь відігравав важливу роль і в особистому житті Івана Мазепи. На початку 1670-х років майбутній гетьман одружився тут із родичкою прилуцького полковника Горленка.

На середину 1680-х років Корсунь став одним із центрів відновлення правобережного козацтва. Після періоду запустіння до міста почали повертатися люди. У 1684 році тут було відновлено козацький полк як військово-адміністративну одиницю. Очолив його Захар Іскра, який також укріпив місто.

Корсунські козаки активно брали участь у важливих подіях на Правобережній Україні:

• походах на турецькі та татарські території;
• антипольському повстанні 1702-1704 років;
• Північній війні.

Після відновлення влади Речі Посполитої у 1711 році Корсунський полк був розформований у 1712 році.

У XVIII столітті околиці Корсуня стали одним із центрів гайдамацького руху. Тут постійно діяли кілька гайдамацьких загонів. Гайдамаки неодноразово захоплювали саме місто. Зокрема, у 1743 році вони здійснили напад на Корсунь і розігнали сеймик, який на той момент саме обговорював питання боротьби з гайдамаками.

Детальний опис Корсунської фортеці зберігся завдяки люстрації 1765 року:

«Замок Корсунський мав квадратну форму з чотирма бастіонами, які здавна були насипані; навколо замку — глибокий рів та дубовий палісад. В’їзд до фортеці здійснювався через розвідний міст, а при вході знаходилися ворота з бійницями. Над воротами — будка для козаків, а за ними — будівля з альковом і гардеробом. У центрі замку стояв будинок губернатора з двома хатами та двома альтанками. Поруч розташовувалися кухня з пекарнею, казарми для козаків, стайня та возівня. Стіна замку була новозбудована, а на ній — великі вежі з приміщеннями для козаків унизу та нагорі, з бійницями для оборони».

Апогеєм гайдамацького руху стало повстання 1768 року — Коліївщина. Навесні того року ватажок повстанців Максим Залізняк захопив Корсунь. Однак, завдяки військовій підтримці Російської імперії, це повстання було придушене. Протягом наступних років гайдамаки продовжували здійснювати локальні виступи, але польській владі вдалося їх зупинити. Внаслідок цього Корсунь знову залишився майже безлюдним.

У 1778 році Корсунь перейшов у власність князя Станіслава Понятовського, племінника польського короля Станіслава Августа. Князь розпочав активне відновлення краю.

У місті було збудовано фабрики з виробництва:

• сукна;
• замші;
• шовку.

Понятовський здійснив низку соціально-економічних реформ:

• скасував кріпацтво;
• перевів селян із панщини на оброк та на статус довічних орендарів;
• уперше запровадив змішані адміністративні суди з участю селянських виборних;
• створив касу взаємодопомоги для погорільців;
• відкрив лікарню та школу танців;
• започаткував планову забудову Корсуня.

У 1781-1783 роках на одному з островів річки Рось для князя було збудовано дерев’яний будинок (архітектор Жан Анрі Мюнц), а у 1787-1789 роках — Кам’яний палац (архітектор Ян Де Вітт Ліндсей). Корсунський палац вважався одним із найрозкішніших магнатських палаців в Україні.

Навесні 1787 року в Корсуні побували польський король Станіслав Август та австрійський імператор Йосиф II.

У 1793 році, після другого поділу Речі Посполитої, Корсунь увійшов до складу Богуславського повіту Київського намісництва (з 1797 року — Київської губернії).

Після третього поділу Польщі (1795 р.) князь Станіслав Понятовський у 1797 році був змушений продати Корсунське староство російському уряду. У 1799 році його передали у власність князя П.В. Лопухіна.

Князь Лопухін власним коштом утримував у Корсуні лікарню, відновив суконну мануфактуру, заснував цегельню і знову запровадив кріпацтво для селян.

Наступний власник маєтку, П.П. Лопухін, зібрав велику колекцію живопису та скульптури, створив приватний історико-археологічний музей. На основі княжого оркестру у 1861 році було створено оркестр Київської російської опери.

У 1855 році Корсунь опинився в центрі подій антикріпосницького руху селян, відомого як Київська козаччина. Серед селян поширилися чутки, що тих, хто запишеться в ополчення для участі в Кримській війні, звільнять від кріпацтва. У Корсуні селяни зібрали натовп і зажадали від князя видачі «вільної грамоти». Під час сутички з військовими кілька людей загинули. Після цього всіх учасників виступу було покарано.

Корсунь неодноразово відвідував український поет, художник і громадський діяч Тарас Григорович Шевченко. Під час свого приїзду в 1859 році він зупинявся у свого троюрідного брата та свояка В.Г. Шевченка, який працював помічником керуючого Корсунського маєтку. У місті Тарас Шевченко записував народні пісні, багато малював і любив прогулюватися Корсунським парком, де створював замальовки мальовничих куточків. До відомих малюнків, зроблених у Корсуні, що увійшли до Корсунського (Сулієвського) альбому, належать: «У Корсуні», «Дуби» та «Дерева».

З 1861 року Корсунь став центром Корсунської волості. У 1876 році біля міста було прокладено залізницю Київ – Катеринослав (нині Дніпро). На початку XX століття в Корсуні працювали винокурня, сукняна фабрика, цукровий завод, чавуноливарний завод, механічна майстерня, цегельня, завод хлоритових фарб і численні кустарні майстерні.

У роки Української революції 20 листопада 1917 року в Корсуні було встановлено владу Української Народної Республіки, а в лютому 1918 року місто захопили більшовики. 29 квітня 1918 року влада в місті перейшла до рук Української держави (Гетьманату), а в грудні – до Директорії. У жовтні 1918 року остання російська власниця Корсунського маєтку, княгиня О.В. Лопухіна-Демідова, назавжди виїхала за кордон. У грудні 1919 року в Корсуні остаточно утвердилася влада більшовиків.

З початком 1923 року Корсунь став центром Корсунського району, а з березня того ж року – Шевченківського округу. У 1930 році було відновлено Корсунський район, який із 1932 року увійшов до складу Київської області.

Після встановлення радянської влади на Корсунщині розпочалася колективізація сільського господарства. У 1923 році в місті була організована перша комуна під назвою «Червона зірка». Весною 1932 року, внаслідок політики суцільної колективізації та придушення опору селян, на Корсунщині спалахнув штучний голод. Радянська адміністрація конфіскувала в селян усі запаси продовольства, що призвело до трагічних наслідків. Пік голоду припав на початок 1933 року. Внаслідок голоду 1932-1933 років у регіоні загинуло понад 14 тисяч осіб, третину з яких складали діти та підлітки. У 1930-х роках у Корсуні діяло чотири колгоспи.

У 1934 році в Корсуні збудували першу в Україні міжрайонну гідроелектростанцію на річці Рось, яка забезпечувала електроенергією сільськогосподарські та промислові підприємства.

Під час Другої світової війни 30 липня 1941 року Корсунь був окупований німецькими військами. У грудні того ж року в місті створили підпільну організацію «Комітет-103», члени якої розповсюджували антифашистські листівки та проводили диверсійну діяльність. У липні 1943 року членів організації заарештувало гестапо, після чого їх було розстріляно.

З 24 січня по 17 лютого 1944 року в районі міста відбулася Корсунь-Шевченківська битва, внаслідок якої було оточено і знищено велике угруповання німецьких військ. 14 лютого 1944 року Корсунь було звільнено. Після цього місто отримало нову назву — Корсунь-Шевченківський.

Після війни розпочалася відбудова зруйнованих об’єктів. Було відновлено гідроелектростанцію, чавуноливарний завод, маслозавод та інші підприємства. Також запрацювали харчокомбінат, майстерні машинно-тракторної станції та 8-ї дистанції колії. У 1950-х роках три сільськогосподарські артілі об’єднали в колгосп «Зоря».

У 1954 році Корсунь-Шевченківський, як центр Корсунь-Шевченківського району, увійшов до складу Черкаської області.

У 1990-х роках економічна нестабільність спричинила зниження обсягів виробництва та закриття частини промислових підприємств. На початку 2000-х років ситуація дещо покращилася. Серед основних підприємств міста діяли:

• ВАТ ВО «Верстатопром»;
• ВАТ «Корсунь-Шевченківська швейна фабрика»;
• ВАТ «Хлібоприймальне підприємство»;
• «Корсунь-Шевченківський держлісгосп»;
• ВАТ «АгроРосьІнвест»;
• ВАТ «ВО «Схід»;
• ВАТ «Корсунь-Шевченківський маслосирзавод»;
• ЗАТ «Украгровзривпром»;
• ЗАТ «Скіф»;
• райавтодор;
• завод будматеріалів та інші підприємства.

У Корсуні-Шевченківському діють педагогічне училище, чотири загальноосвітні школи, гімназія, два ліцеї, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, дитяча школа мистецтв, дитячо-юнацька спортивна школа, районний центр дитячої та юнацької творчості, чотири дитячі садки, районний Будинок культури, дві бібліотеки, районна лікарня, митниця, шість банків та інші установи.

Окрасою міста є палацово-парковий ансамбль XVIII-XIX століть, розташований на території Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника. Заповідник об’єднує об’єкти історико-культурної спадщини та природно-заповідного фонду загальною площею понад 103 га. У будівлях комплексу розміщено Музей історії Корсунь-Шевченківської битви, історичний музей та художню галерею. Ландшафтний парк розкинувся на трьох великих та численних менших островах, а також на материковій частині.

Місто Корсунь-Шевченківський занесено до Списку історичних населених пунктів України.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии — Киев, 1864

Корсунь, местечко, лежит при впадении ручья Корсунки в реку Рось, в 43-х верстах от Канева и в 33-х от Богуславля на юг.

О Корсуне упоминается в числе городов, основанных, как полагают, великим князем Ярославом на реке Роси. В 1195 году Корсунь считался уже одним из значительных пограничных городов, и князья спорили между собою за право владения им вместе с другими городами:

• Торческом,
• Каневом,
• Трипольем,
• Богуславлем.

В XIII, XIV и XV веках Корсунь разделял общую участь украинских городов и оставался долгое время безлюдным и разоренным; или правильнее: о нем письменно не упоминается до 1580 года, когда дана королем Баторием привилегия на укрепление и заселение г. Корсуня и на некоторое облегчение для жителей.

Эта привилегия выдана по прошению двух князей Вишневецких — один был каштеляном Киевским, другой старостой Черкасским и Каневским. Они представляли, что большую пользу должно было принести основание города на Корсунском урочище, лежащем на дороге, по которой татары имели обыкновение вторгаться в Польшу.

Жителям предоставлено пользоваться магдебургским правом, с устранением всех несогласных с ним прав и обычаев русских и польских. Мещане освобождены от начальства и власти воевод, каштелянов, судей, подкоморных, подсудков и других земских чиновников, по всем уголовным и гражданским делам, в коих должны были отвечать только перед войтом и лавниками, от города избранными, а войт — перед королевским судом.

Мещане должны были во время войны выступать против неприятеля под командой избранного войтом старосты.

Другая привилегия 1585 года, на пергаменте написанная, с подписью королевскою, хранится у нынешних владельцев Корсуня. Заимствуем ее у Балинского:

«Ознаймуемъ, ижь для лепшой безпечности и пожитку панств нашихъ, посполитое и коронное место Корсунь, которое въ земли Кіевской, въ старостве Черкасском, ново на пустыни, на шляхахъ татарскихъ седитъ, хотящи на тамтой украине у грунтованы, Мы есмо его особно привилеем и листы нашит фундовали, право немецкое и певные вольности там надали…»

В 1592 году Корсунские мещане получили от Сигизмунда III подтвердительную привилегию, а в 1598 году другую, из которой, между прочим, видно, что жители терпели разные притеснения от посессоров Каневского староства.

По ревизиям этого староства считалось в Корсуне в 1616 году казацких домов 1300. Они не платили никаких податей и, кроме военной службы, не отбывали никаких повинностей и даже не допускали присланных чиновников к люстрации.

Через шесть лет, то есть в 1622 году, показано 262 мещанина, которые платили ежегодно чинш 178 злотых. Кроме того, было в Корсуне, как сказано в ревизии, великое множество казацкого населения.

Во время войны при гетмане Павлюке Корсунь принимал деятельное участие в восстании против поляков. Польский гетман Конецпольский, выступая против казаков к Кумейкам, должен был сперва занять Корсунь, чтобы обеспечить себя с тыла.

Однако более всего Корсунь памятен победой, одержанной Богданом Хмельницким над поляками близ этого местечка.

По современному дневнику Машковича, изданному Немцевичем, это поражение произошло следующим образом:

• Поляки, ретируясь от Черкас к Корсуню и Богуславу, остановились возле Корсуня и хотели его зажечь.
• Встретив сильный отпор со стороны казачьего отряда, решили отступить к Богуславлю.
• Хмельницкий, узнавши об этом намерении, зашел вперед с значительным войском к узкой и лесистой долине — Крутой балке (ныне известной как Резанный яр).
• В одну ночь казаки перекопали эту долину поперечным глубоким рвом длиной в милю и засели в зарослях.
• Вскоре поляки появились, не соблюдая никаких предосторожностей, в большом беспорядке.

Начав спускаться с крутых гор в долину, артиллерия впереди остановилась у рва. Люди закричали обозу: «Стой, стой!», но тяжело нагруженные возы не могли удержаться на крутизне и ринулись в долину, опрокидывая одни других. Люди, лошади, возы — всё перемешалось в беспорядке.

В этот момент из засады вышел Хмельницкий с 40 000 воинов, окружил поляков со всех сторон, разбил их на голову и взял в плен обоих гетманов — коронного и литовского, предводительствовавших ими.

Позднее, в 1664 году, в Корсуне на рынке был расстрелян Чернецким гетман Выговский, несмотря на его сенаторское достоинство в республике (по другим известиям, это сделано Маховским, в Рокитне).

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона — Санкт-Петербург, 1907

Корсунь — местечко Киевской губернии, Каневского уезда, при реке Роси, в 53 вер. от уездного города. Река Рось образует здесь быстрины и водопады. К. упоминается в числе городов, основанных, как полагают, вел. кн. Ярославом. В XII в. К. был уже значительным городом, за который спорили князья. В XIII—XV вв., от частых опустошений, К. стоял безлюдным. В 1584 г. братья Вишневецкие получили от Стефана Батория грамоту на укрепление города. В 16 1 6 г. тут считалось 1300 домов. Близ К. Богдан Хмельницкий одержал победу над поляками (1648). В 1675 г. поляки сожгли К.; в 1702 г. полковник Самус и Палий, овладев К., вырезали евреев и католиков. Король Станислав Понятовский устроил здесь заведение для обучения простолюдинов танцам. В 1787 г. в К. было свидание короля Станислава Августа с императором Иосифом II. В 1799 г. К. пожалован кн. Лопухину, во владении рода которого находится и теперь. Сохранился старинный замок с 4 бастионами, окруженный валами и рвами. Около К. есть 2 укрепленных места. В К. находили много монет, золотых и серебряных вещей; особенно замечателен золотой сосуд, весом более 1 фн., прекрасной работы, с славянскими арабесками. Жителей 5712, дворов 586. Монастырь мужской заштатный, основанный в XVII ст., 2 правосл. церкви. Католическая каплица, синагога и 2 еврейских молитвен. дома, лютеранский молитвенный дом, 2 школы. Больница, 2 сахарных завода. Около К. 2 водяные мельницы, суконная фабрика, пивоваренный завод, 2 черепичных и l кирпичный заводы, 2 мастерские металлич. изделий. Станция Фастовской жел. д.

Попередні підсумки демографічного перепису 1920 року по місту Корсунь

Кількість жителів — 12 512
Кількість переписаних господарств — 1 245

Большая Советская Энциклопедия, 1969 — 1978

Корсунь-Шевченковский (до 1944 — Корсунь), город, центр Корсунь-Шевченковского района Черкасской области УССР, на р. Рось (приток Днепра). Назван Шевченковским в честь Т. Г. Шевченко, родившегося в 34 км от К., в с. Моринцы. Ж.-д. станция Корсунь (на линии — Киев — Черкассы). 17,8 тыс. жителей (1972).

Основан, по летописным данным, в 1032 князем Ярославом Мудрым. В 1240 разрушен Батыем. В 1584 в К. построена военная крепость. Корсунь являлся одним из главных центров Освободительной войны украинского народа 1648—54. Близ К. в мае 1648 войска Богдана Хмельницкого разгромили 20-тыс. польско-шляхетское войско (см. Корсуньское сражение 1648). В 1793 воссоединён с Россией. В период Великой Отечественной войны 1941—45 в районе К. Советской Армией была окружена и разгромлена 80-тыс. группировка немецко-фашистских войск (см. Корсунь-Шевченковская операция 1944). 14 февраля 1944 Корсунь освобожден от немецко-фашистских захватчиков. В кратчайшие сроки хозяйство города было восстановлено.

В К. — станкостроительный, механический, ремонтный, строительных материалов, асфальтовый, кукурузокалибровочный, маслодельный, плодоконсервный и др. заводы; винодельческий комбинат, швейная, плетёных изделий фабрики. Предприятия ж.-д. транспорта и др. Имеются педагогическое, медицинское училища. Музей истории Корсунь-Шевченковской битвы.

Найбільш поширені прізвища осіб православного віросповідання по місту Корсунь на кінець ХІХ – початок ХХ століть

Найпоширеніші прізвища осіб іудейського віросповідання в місті Корсунь у середині XIX століття

Прізвища записанні російською мовою.

Список власників млинів у місті Корсунь станом на 1928 рік

Список відображає власників водяних млинів у Корсуні в 1928 році та кількість працівників на кожному з них:

• Шніцглуз С. Х. — 4 працюючі особи, водяний млин.
• Лещинський Х. М. — 4 працюючі особи, водяний млин.
• Шніцглуз Л. І. — 4 працюючі особи, водяний млин.
• Любарська кагальна — 5 працюючих осіб, водяний млин.
• Дубов Б. — 3 працюючі особи, водяний млин.
• Майстровський — 8 працюючих осіб, водяний млин.​

Список жертв голодомору 1932 – 1933 років по місту Корсунь-Шевченківський

Медвінська [нерозбірливо] Менделевна, 80 р., утриманець, службовець, 28.08.1932, причина смерті не вказана.
Мурженко Мотрона Кіндратівна, 90 р., утриманець, пенсіонерка, 13.01.1932, причина смерті від старості.
Грищенко Домнія Петрівна
Білошапка Євгеній Петрович
Ейриш Мая Давидівна
Медвінська Шейндля Менделевна
Свірксенко Аврум Меєрович
Іонін Микола Густійович
Максимчук Макола Павлович
Малиженко (?)
Краснов Нухем Шнеєров, 108 р., утриманець, службовець, 7.01.1932, причина смерті від старості.
Єфрос Малка Аврумовна, 70 р., утриманець, член артілі, 19.01.1932, причина смерті від раку сліпої кишки.
Ємриш Шая Дувідовна, 42 р., службовець, 13.02.1932, причина смерті від туберкульозу легень.
Сквірський Аврум Меєрович, 6 р., утриманець, 27.03.1932, причина смерті не вказана.
Юнін Микола Густавович, 52 р., службовець, 28.03.1932, причина смерті не вказана.
Білошапка Євгеній Петрович, 74 р., утриманець, службовець, 28.01.1932, причина смерті не вказана.
Тимошенко Єфим Сидорович, 70 р., утриманець, член колгоспу, 28.03.1932, причина смерті не вказана.
Гриценко Домініка Петрівна, 75 р., утриманець, робітниця, 6.01.1932, причина смерті не вказана.

Метричні книги по місту Корсунь-Шевченківський в архівах України

Перелік метричних книг, що зберігаються в Державному архіві Черкаської області

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Миколаївська церква, м-ко Мошни Черкаського повіту Мошнівської волості
4. Народження: 1834-1838: ф.931, оп.1, спр.3015
5. Шлюб: 1834-1838: ф.931, оп.1, спр.3015
6. Смерть: 1834-1838: ф.931, оп.1, спр.3015

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Ільїнська церква, м-ко Корсунь  Канівського повіту Корсунської волості
4. Народження:  1737-1760: ф.247, оп.1, спр.1;  1798-1813: ф.247, оп.1, спр.2;  1814-1831: ф.247, оп.1, спр.4;  1832-1850: ф.247, оп.1, спр.6;  1851-09.1862: ф.247, оп.1, спр.11;  10.1862-1874: ф.931, оп.1, спр.1467; 1875-04.1879: ф.931, оп.1, спр.1498;  1875: ф.931, оп.1, спр.1525;  1876-1877: ф.931, оп.1, спр.1542;  1878: ф.931, оп.1, спр.1566;  05.1879-06.1887: ф.931, оп.1, спр.1571;  1879-1880: ф.931, оп.1, спр.1579;  1881-1882: ф.931, оп.1, спр.1613;  1883-1884: ф.931, оп.1, спр.1643;  1885-1886: ф.931, оп.1, спр.1675;  07.1887-08.1893: ф.931, оп.1, спр.1697;  1887-1888: ф.931, оп.1, спр.1704;  1889: ф.931, оп.1, спр.1737;  1890-1891: ф.931, оп.1, спр.1754; 1892-1893: ф.931, оп.1, спр.1780;  09.1893-08.1900: ф.931, оп.1, спр.1788;  1894: ф.931, оп.1, спр.1808; 1896: ф.931, оп.1, спр.1808;  1897: ф.931, оп.1, спр.1846;  1898-1899: ф.931, оп.1, спр.1859;  10.1900-1911: ф.931, оп.1, спр.1877;  1902-1905: ф.931, оп.1, спр.1919;  1906-1907: ф.931, оп.1, спр.1984;  1908: ф.931, оп.1, спр.2025;  1910: ф.931, оп.1, спр.2054;  1912: ф.931, оп.1, спр.2054;  1912: ф.931, оп.1, спр.2081;  1913: ф.931, оп.1, спр.2099;  1913-1917: ф.931, оп.1, спр.2102;  1914: ф.931, оп.1, спр.2114;  1915: ф.931, оп.1, спр.2125;  1916: ф.931, оп.1, спр.2135
5. Шлюб:  1737-1759: ф.247, оп.1, спр.1;  1798-1813: ф.247, оп.1, спр.2;  1814-1831: ф.247, оп.1, спр.4;  1832-1858: ф.247, оп.1, спр.8;  10.1858-1892: ф.247, оп.1, спр.12; 1875: ф.931, оп.1, спр.1525;  1876-1877: ф.931, оп.1, спр.1542;  1878: ф.931, оп.1, спр.1566;  1879-1880: ф.931, оп.1, спр.1579;  1881-1882: ф.931, оп.1, спр.1613;  1883-1884: ф.931, оп.1, спр.1643;  1885-1886: ф.931, оп.1, спр.1675;  1887-1888: ф.931, оп.1, спр.1704;  1889: ф.931, оп.1, спр.1737;  1890-1891: ф.931, оп.1, спр.1754; 1892-1893: ф.931, оп.1, спр.1780;  1894: ф.931, оп.1, спр.1808; 1896: ф.931, оп.1, спр.1808;  1897: ф.931, оп.1, спр.1846;  1898-1899: ф.931, оп.1, спр.1859;  1902-1905: ф.931, оп.1, спр.1919;  1906-1907: ф.931, оп.1, спр.1984;  1908: ф.931, оп.1, спр.2025;  1910: ф.931, оп.1, спр.2054;  1912: ф.931, оп.1, спр.2054;  1912: ф.931, оп.1, спр.2081;  1913: ф.931, оп.1, спр.2099;  1913-1915: ф.931, оп.1, спр.2102;  1914: ф.931, оп.1, спр.2114;  1915: ф.931, оп.1, спр.2125;  1916: ф.931, оп.1, спр.2135
6. Смерть:  1737-1759: ф.247, оп.1, спр.1;  1798-06.1812: ф.247, оп.1, спр.2;  1814-1831: ф.247, оп.1, спр.4;  1832-1846: ф.247, оп.1, спр.7;  1847-03.1860: ф.247, оп.1, спр.10;  1875: ф.931, оп.1, спр.1525;  1876-1877: ф.931, оп.1, спр.1542;  1878: ф.931, оп.1, спр.1566;  08.1879-1911: ф.931, оп.1, спр.1490;  1879-1880: ф.931, оп.1, спр.1579;  1881-1882: ф.931, оп.1, спр.1613;  1883-1884: ф.931, оп.1, спр.1643;  1885-1886: ф.931, оп.1, спр.1675;  1887-1888: ф.931, оп.1, спр.1704;  1889: ф.931, оп.1, спр.1737;  1890-1891: ф.931, оп.1, спр.1754; 1892-1893: ф.931, оп.1, спр.1780;    1894: ф.931, оп.1, спр.1808; 1896: ф.931, оп.1, спр.1808;  1897: ф.931, оп.1, спр.1846;  1898-1899: ф.931, оп.1, спр.1859;  1902-1905: ф.931, оп.1, спр.1919;  1906-1907: ф.931, оп.1, спр.1984;  1908: ф.931, оп.1, спр.2025;  1910: ф.931, оп.1, спр.2054;  1912: ф.931, оп.1, спр.2054;  1912: ф.931, оп.1, спр.2081;  1913: ф.931, оп.1, спр.2099;  1913-1917: ф.931, оп.1, спр.2102;  1914: ф.931, оп.1, спр.2114;  1915: ф.931, оп.1, спр.2125;  1916: ф.931, оп.1, спр.2135; 01.-06.1919: ф.931, оп.1, спр.1490; 1919-1920: ф.931, оп.1, спр.2159

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Спаська церква, м-ко Корсунь Канівського повіту Корсунської волості
4. с.Карашина (приписна   Михайлівська церква)
5. Народження:  1847-1854: ф.262, оп.1, спр.1;  1855-04.1862: ф.262, оп.1, спр.4;  1866-1872: ф.931, оп.1, спр.1475;  11.1872-04.1884: ф.931, оп.1, спр.1491;  1875-1876: ф.931, оп.1, спр.1525;  1877: ф.931, оп.1, спр.1542;  1878-1879: ф.931, оп.1, спр.1566;  1880: ф.931, оп.1, спр.1579;  1881-1882: ф.931, оп.1, спр.1613;  1883-1884: ф.931, оп.1, спр.1643;  12.1884-1897: ф.931, оп.1, спр.1653;  1885-1886: ф.931, оп.1, спр.1675; 1887-1888: ф.931, оп.1, спр.1704;  1889-1890: ф.931, оп.1, спр.1737;  1891-1892: ф.931, оп.1, спр.1754;  1893: ф.931, оп.1, спр.1780;  1894: ф.931, оп.1, спр.1808;  1896: ф.931, оп.1, спр.1808;  1897-1898: ф.931, оп.1, спр.1846; 1898-1906: ф.931, оп.1, спр.1852;  1899: ф.931, оп.1, спр.1859;  1902-1905: ф.931, оп.1, спр.1919;  1906-1907: ф.931, оп.1, спр.1984;  1907: ф.931, оп.1, спр.2003;  1908: ф.931, оп.1, спр.2024;  1908-1909: ф.931, оп.1, спр.2025; 1909: ф.931, оп.1, спр.2039;   1910: ф.931, оп.1, спр.2053;  1910: ф.931, оп.1, спр.2054;  1911: ф.931, оп.1, спр.2070; 1912: ф.931, оп.1, спр.2054;  1912: ф.931, оп.1, спр.2081;  1913: ф.931, оп.1, спр.2099;  1913-1917: ф.931, оп.1, спр.2102;  01.-10.1914: ф.931, оп.1, спр.2114;  10.-12.1914: ф.931, оп.1, спр.2099;  1915: ф.931, оп.1, спр.2125; 1916: ф.931, оп.1, спр.2135;  1917: ф.931, оп.1, спр.2145;  1918-05.1921: ф.931, оп.1, спр.2150
6. Шлюб:  1855-1880: ф.931, оп.1, спр.1453;  1875-1876: ф.931, оп.1, спр.1525;  1877: ф.931, оп.1, спр.1542;  1878-1879: ф.931, оп.1, спр.1566;  1880: ф.931, оп.1, спр.1579;  1881-1898: ф.931, оп.1, спр.1608; 1881-1882: ф.931, оп.1, спр.1613;  1883-1884: ф.931, оп.1, спр.1643;  1885-1886: ф.931, оп.1, спр.1675; 1887-1888: ф.931, оп.1, спр.1704;  1889-1890: ф.931, оп.1, спр.1737;  1891: ф.931, оп.1, спр.1754;  1892-1893: ф.931, оп.1, спр.1780;  1894: ф.931, оп.1, спр.1808;  1896: ф.931, оп.1, спр.1808;  1897-1898: ф.931, оп.1, спр.1846; 1899: ф.931, оп.1, спр.1859; 1899-1906: ф.931, оп.1, спр.1866;  1902-1905: ф.931, оп.1, спр.1919;  1906-1907: ф.931, оп.1, спр.1984;  1907: ф.931, оп.1, спр.2003;  1908: ф.931, оп.1, спр.2024;  1908-1909: ф.931, оп.1, спр.2025; 1909: ф.931, оп.1, спр.2039;   1910: ф.931, оп.1, спр.2053;  1910: ф.931, оп.1, спр.2054;  1911: ф.931, оп.1, спр.2070; 1912: ф.931, оп.1, спр.2081;  1913: ф.931, оп.1, спр.2099;  1913-1917: ф.931, оп.1, спр.2102; 1914: ф.931, оп.1, спр.2114;  1915: ф.931, оп.1, спр.2125;  1916: ф.931, оп.1, спр.2135;  1917: ф.931, оп.1, спр.2145;  1918: ф.931, оп.1, спр.2150; 07.-08.1919: ф.931, оп.1, спр.2156;  1920-02.1921: ф.931, оп.1, спр.2150;  1920: ф.931, оп.1, спр.2156
7. Смерть:  1849-06.1858: ф.262, оп.1, спр.2;  06.1858-10.1867: ф.931, оп.1, спр.1463;  1875-1876: ф.931, оп.1, спр.1525;  1877: ф.931, оп.1, спр.1542;  1878-1879: ф.931, оп.1, спр.1566;  1880: ф.931, оп.1, спр.1579;  1881-1882: ф.931, оп.1, спр.1613;  1883-1884: ф.931, оп.1, спр.1643;  1885-1886: ф.931, оп.1, спр.1675; 1887-1888: ф.931, оп.1, спр.1704;  1889-1890: ф.931, оп.1, спр.1737; 1891: ф.931, оп.1, спр.1754;  1892-1893: ф.931, оп.1, спр.1780;  1894: ф.931, оп.1, спр.1808;  1896: ф.931, оп.1, спр.1808;  1897-1898: ф.931, оп.1, спр.1846; 1899: ф.931, оп.1, спр.1859;  1902-1905: ф.931, оп.1, спр.1919;  1906-1907: ф.931, оп.1, спр.1984;  1907: ф.931, оп.1, спр.2003;  1908: ф.931, оп.1, спр.2024;  1908-1909: ф.931, оп.1, спр.2025; 1909: ф.931, оп.1, спр.2039;   1910: ф.931, оп.1, спр.2053;  1910: ф.931, оп.1, спр.2054;  1911: ф.931, оп.1, спр.2070; 1912: ф.931, оп.1, спр.2081;  1913: ф.931, оп.1, спр.2099;  1913-1917: ф.931, оп.1, спр.2102;  1914: ф.931, оп.1, спр.2114;  1915: ф.931, оп.1, спр.2125; 1916: ф.931, оп.1, спр.2135;  1917: ф.931, оп.1, спр.2145; 1917-1919: ф.931, оп.2, спр.104;  1918-07.1922: ф.931, оп.1, спр.2150; 1919: ф.931, оп.1, спр.2158;  10.1921-1922: ф.931, оп.2, спр.104

1. Київська губернія
2. Єврейське товариство
3. м-ко Корсунь Канівського повіту
4. Народження: 01.-09.1854: ф.395, оп.1, спр.1;  1857: ф.395, оп.1, спр.3;  1858: ф.395, оп.1, спр.5;  1859: ф.395, оп.1, спр.6;  1861: ф.395, оп.1, спр.9
5. Шлюб: 1856: ф.395, оп.1, спр.2;  1860: ф.395, оп.1, спр.8;  1862: ф.395, оп.1, спр.10
6. Смерть: 1857: ф.395, оп.1, спр.4;  01.-11.1860: ф.395, оп.1, спр.7
7. Списки эвреїв Черкаського пов.: ф.1, оп2, спр16, ф.765, оп.1, спр.1

Галерея міста Корсунь-Шевченківський

Палац Понятовського в Корсуні — Перлина неоготики на українських землях

Вирушаємо у подорож до найрозкішнішого магнатського палацу в Україні — першого в стилі неоготики на теренах Речі Посполитої!

Старовинні зображення Корсуня: Картини та ілюстрації минулих століть

В цьому розділі зібрані рідкісні картини, ілюстрації та гравюри, які відтворюють вигляд Корсуня в різні історичні періоди.

Старовинні фотографії Корсуня: Світлини минулих епох

В цьому розділі зібрані унікальні фотографії Корсуня, зроблені в різні періоди його історії. Ці світлини дозволяють побачити, яким було місто у ХІХ та ХХ століттях — його архітектуру, вулиці, визначні місця та повсякденне життя мешканців.

Корсунь-Шевченківський сьогодні: Фотографії сучасного міста

Сучасний Корсунь-Шевченківський — це місто, що гармонійно поєднує величну історію з динамічним сьогоденням. Затишні вулички, мальовничі краєвиди над Россю, архітектурні пам’ятки та жваві площі створюють унікальну атмосферу, яка приваблює як туристів, так і місцевих мешканців.

Карти